Держава визначає обмежене коло препаратів, відсутність яких може зупинити лікування чи роботу медслужб. Після цього для відповідних виробничих ланцюгів починають діяти особливі правила. Держава перевіряє, де виробляється активний фармацевтичний інгредієнт, кількість незалежних постачальників, як швидко можна замінити виробника, які є запаси тощо. Такий підхід Німеччини та Франції до ліків як до критичної інфраструктури.

Франція безпосередньо фінансує повернення виробництва окремих активних фармацевтичних інгредієнтів і готових препаратів, домагається від компаній гарантій постачання та втручається у стратегічні корпоративні угоди.

Німеччина переважно змінює правила закупівель, ціноутворення і формування запасів, щоб виробники дешевих генериків не залишали ринок.

Це різні моделі, але їх об’єднує одна фундаментальна зміна: доступність критично важливих ліків більше не розглядається як результат пошуку найдешевшого глобального постачальника. 

читати повністю